Спадкування королівства

Мій внесок у сьогоднішні вибори! :))

Дж. Фрейзер, Золота гілка, 3 видання, Магія і Еволюція королів, том ІІ, Спадкування королівства (Лондон, 1911), с. 292 і далі:

“
Часто питають, була Римська монархія спадкова чи вибірна. Питання натякає на опозицію між цими двома способами спадкування, існування якої ні в якому разі не є обов’язковим. Власне, у багатьох Африканських племенах сьогодення спадкування королівства або влади вождя визначається комбінацією спадкового і виборчого принципу, а тобто, королі чи вожді обираються народом чи групою виборців серед членів королівської родини. І позаяк вожді зазвичай мають декількох дружин і багатьох дітей від них, кількість можливих кандидатів може бути не такою вже незначною. До прикладу, нам розповідають, що “уряд Баняй (Banyai) радше своєрідний, будучи чимось на кшталт феодального республіканства. Вождь обирається, і вони вибирають сина сестри померлого вождя, віддаючи йому перевагу перед його власними нащадками. Незадоволені одним кандидатом, вони йдуть до віддаленого племені по наступника, який є зазвичай з родини померлого вождя, син його брата чи сестри, але ніколи не його власний син чи донька. Коли з ним вперше заводять мову про цей предмет, він відповідає, наче вважає себе не рівним задачі та не вартим честі, та, як тільки він прийме її, усі дружини, добро і діти його попередника стають його, і він дбає про те, щоб утримувати їх у залежному становищі.” Серед цих народів “діти вождя мають менш привілеїв, аніж звичайні вільні люди. Їх не можна продати, та, радше, ніж обрати когось з них вождем у майбутньому, вільні люди воліють обирати одного з себе, хоч який віддалений стосунок до родини він має.”

Інколи поле вибору розширюється ще далі правилом, що вождь може бути обраний з кількох родин у певному порядку. Так, серед Бангалас (Bangalas) долини Кассанге (Cassange) в Анголі вождь обирається з трьох родин в ротації. І Діагарою, країною на кордоні Сенегамбії, править абсолютний монарх, що обирається по черзі серед двох родин, одна з яких живе у Діапіні, а інша у Бадумарі. У племені Вінамванга, на південь від озера Танганийка (Tanganyika), “перший хлопчик, народжений вождю після його заступання на правління, є природнім спадкоємцем, та багато років назад на трон було два претенденти, у яких була приблизно рівна кількість прихильників, і щоб уникнути громадянської війни, був розроблений наступний механізм. Одному з них було дозволено правити, та інший претендент або його син мав спадкувати за ним. Так було і зроблено, так що тепер в них постійне чергування династій.” Так у племені Маце з землі Тонго у Західній Африці є дві королівські родини, що походять від двох жінок, які поставляють короля за чергою. Тому пальмовий ліс, що належить короні, розділений на дві частини; правлячий король має право на одну, а представник другого королівського дому на другу. Серед Йорубів (Yorubas) західної Африки суверенний вождь завжди береться з однієї чи декількох родин, які мають спадкові права на постачання громаді правителів. У багатьох випадках спадкування регулярно переходить від однієї родини до іншої по черзі; та в одному випадку, очевидно унікальному, правом спадкування суверена, схоже, володіють чотири княжеських родини, з кожної з яких верховний вождь обирається за ротацією. Принцип першонародження не обов’язково дотриманий у таких виборах, та вибір виборців мусить завжди пасти на когось, хто є ріднею до колишнього вождя у чоловічій лінії. Адже лише батьківське походження визнається у землі Йорубів, де навіть найбільший вождь може взяти у дружину жінку найнижчого рангу. Інколи вибір правлячого вождя робиться божественною волею, повіданою народу першосвященником головного бога района. Серед Ігарів (Igaras) нижнього Нилу королівська родина поділяється на чотири гілки, кожна з яких постачає королів по черзі. Столиця та її район, обидва за назвою Іда (Idah), завжди населені правлячою гілкою королівської родини, в той час як інші гілки, яким не дозволено жити там, віддаляються у внутрішні райони. Тож по смерті короля має місце подвійна зміна. З одного боку, правляча родина померлого з усіма залежними від неї особами має покинути доми, в яких багато з них були народжені і вирощені, і мігрувати до міст у лісі, які вони знають лише за назвою. З іншого боку, нова правляча родина приходить до столиці, та її люди заселяють будинки, в яких жили їхні пращури чотири покоління назад. Король зазвичай обирається першими людьми його гілки королівської родини; вони вибирають найбагатшого й найбільш владного серед себе.

Знов ж таки, серед Хасів (Khasis) Ассаму (Assam) ми зустрічаємо ту ж комбінацію спадкового та виборчого принципів у спадкуванні королівства. Справді, королювання цього народу демонструє деякі риси, що нагадують давнє Латинське королювання, як воно існувало на світанку історії. Адже король Хасі є як релігійним, так і світським головою держави; разом із віщунами він консультує оракули задля загального блага та інколи має певні священицькі обов’язки. Спадкування королівства завжди здійснюється у жіночій лінії, адже Хасі мають усталену систему материнського споріднення, на відміну від батьківського; отже, не королівські сини, а його утробні брати чи сини його утробних сестер, спадкують його на троні у порядку народження. Та цей принцип спадкування контролюється радою виборців, які мають право відхиляти негідних претендентів на трон. Зазвичай ці виборці – маленька група з голів певних священицьких кланів; та у деяких державах Хасі кількість виборців значно розширена за рахунок включення представників голів певних впливових світських кланів, або навіть включення сільських голів чи верховних наглядачів селищних ринків. Що там, у державі Лангрім усі дорослі чоловіки регулярно голосують на виборах монарха; і тут королівська родина поділена на дві гілки, Чорну та Білу, з кожної з яких, як виглядає, виборці вільні обирати короля. Так само у державі Нобосопо (Nobosohpoh) є дві королівські родини, Чорна і Біла, і люди можуть обирати спадкоємця трону з будь-якої з них.

Таким чином, проста обставина, що всі Римські королі, за винятком двох Тарквинів, на позір належать до різних родин, сама по собі не є вирішальною проти погляду, що спадковість була одним з елементів спадкування. Кількість родин, з яких міг обиратися король, напевно, була великою. І навіть якщо, що є можливим, виборці були вільні обирати короля безвідносно до його народження, спадковий принцип усе-рівно міг підтримуватися, якщо, на що ми бачили причини для припущення, було необхідно, щоб обраний кандидат одружувався на жінці з королівського дому, що зазвичай була донькою чи вдовою його попередника. У такий спосіб на перший погляд несумісні принципи неприборканого обирання та суворої спадковості можуть бути поєднані; одруження обраного короля на спадковій принцесі може сформувати ланку між ними. У такій системі, іншими словами, королі обираються, а королеви спадкові. Це просто обернення того, що відбувається у системі чоловічого споріднення, де королі спадкові, а королеви обираються.

У пізні часи Риму вважалося, що було у звичаї народу обирати королів, а сенату ратифікувати цей вибір. Та ми можемо підозрювати, разом із Моммсеном, що це було лише виснувано зі способу обирання консулів. Магістратами, що під час республіки репрезентували королів найбільш точно, були диктатор та Король Священих Обрядів, і жоден з них не обирався народом. Обидва були номіновані, диктатор консулом, а Король Священих Обрядів верховним понтифіком. Відповідно, виглядає ймовірним, що під час монархії король номінувався або його попередником, або, у випадку неможливості цього, перехідним королем (interrex), обраним з сенату. Тепер: якщо, як ми вимушені вважати, головну претензію на трон складав шлюб із принцесою з королівської родини, не може бути нічого більш природнього, аніж те, що король мав обирати свого наступника, який зазвичай мав бути також його зятем. Якщо в нього було декілька зятів, і він не призначив жодного з них правити після нього, вибір робився його замінником, перехідним королем.

Особисті якості, які рекомендували б чоловіка до королівського альянсу та спадкування трону, природньо мали б варіюватися відповідно до популярних ідей часу чи складу характеру короля або його замінника, та резонно припустити, що у ранньому суспільстві сила і краса займали видатну позицію. […]

“

Далі йде чарівний пасаж про якості претендентів на трон у різних племенах, який сам по собі вартий прочитання, але який вводить нову тему, яку було б занадто довго викладати тут, тож я узагальню по пунктах, для вашої розваги:

• Фізична краса чи сила
• Гладкість (товсті королі)
• Багатство
• Видатна деформація (витягнутість голови чи шиї і т.п.)
• Вміння співати
• Різноманітні змагання за принцесу (перегони, бійки, метання різних предметів, загадки, танці…)
• [… багато чого іще! …]