“Ochmonek? Sounds like a typo…”, Альф, ICTV.
По-перше, ура!! Альф почався знову! ICTV почало наново транслювати Альфа, в тому самому культовому перекладі (див. десь о 19-30). Я дивився Альфа двічі англійською і двічі українською, деякі місця знаю майже напам’ять — тому помилки ріжуть вухо одразу. Загалом переклад непоганий, у мене хіба що нарікання на змінені при озвучці інтонації (та коли звикаєш, так теж кльово); та прямо в пілотній серії маємо смисловий ляп: почувши прізвище сусідів (Охмонеків) Альф перепитує:
Ochmonek? Sounds like a typo… Охмонек? Звучить як одруківка…
Або “схоже на помилку”, щось таке. Переклад був: “Охмонек? Схоже на символ(?)…”, що не просто змінює смисл, але й вбиває цей знаменитий жарт.
Лихо в тім, що красивого смішного слова, яке б означало те саме, що й росіянське “опечатка-очепятка”, в українській чомусь немає. Довелось перекладачеві трохи змінити. На мою думку, воно прозвучало не зле. Крім того, це не був точний переклад, це був певним чином переспів, бо неможливо все точно й стисло перекласти – та й навіщо?
але “символ” вбиває жарт! в тому і прикол. в укр. мові є корінь “печат” (див. слова “печатати”, “печатка”), і якщо підходити до мови неформально, нема нічого поганого в слові “опечатка”. до того ж варіант “звучить як помилка” теж не вбиває жарт (на відміну від “схоже на символ”, фраза, що примушує глядача зупинитись і ще деякий час думати, що малось на увазі, і уж точно не сміятися :-)). так що лихо не в українській мові…
>>Крім того, це не був точний переклад, це був певним чином переспів
співати має оригінал
>>бо неможливо все точно й стисло перекласти
можливо, в тому і полягає мистецтво перекладу
>>та й навіщо?
на те, що звичка точного перекладу дисциплінує перекладача, і якщо він колись зіткнеться з чимось незрозумілим для себе в оригіналі, і захоче “переспівати” його, цей вироблений рефлекс перекладати точно не дасть йому зробити цього, івін автоматично перекладе правильно, і глядач, якому ці алюзіїї будуть зрозумілі, це оцінить…
якщо ж у перекладача наперед нема політичної волі перекладати точно (тобто він не визнає оригінальності оригіналу), то нафіга взагалі перекладати? хай знімає свої шоу!
Цікаво, багато особисто Ви переклали? І що? Хотіло б ся почитати/подивитися. А щодо політичної волі – у книжці можна перекласти точно всілякі там nachos та buritos та out and about. А у фільмі нема на це часу. Та ще й треба враховувати психологію глядацького сприйняття. Якщо сказати якесь надто незвичне слово, то вражений глядач певний час думатиме про це слово, а не про сенс сказаного. Втрачає нитку сюжету. Та й чи є сенс перекладати з точністю до модальних дієслів? “Гей, слухай-но, містере Друже, дай-но мені одну зі своїх лап” – часто перекладають наші телеперекладачі те, що можна перекласти як: “Дай лапу, друже”.
Щодо кота й ланґета. Альф розглядає кота як м’ясну страву в перспективі, тож навіювати тваринці, що вона – страва боршняна, було б хибно.
Не зовсім у тему: а як би Ви переклали “Scandalize and let’s heave”?
Іще одне. Про “співати має оригінал”. багато ви чули по телевізору оригінальских співів? Отож. І нічого “символ” не вбиває. “Опечатка” б убила – як недоречний москалізм. Який би ти не був мистець перекладу, а не маєш права перекладати довшими реченнями, ніж говорить персонаж. Беручи до уваги, що укр.слова й фрази зна-а-ачно довші за англійські, чимось мусиш жертвувати. Більшість чужомовних алюзій пересічному глядачеві не зрозуміла.
>>Цікаво, багато особисто Ви переклали? І що? Хотіло б ся почитати/подивитися.
я роблю любительські переклади (фансаби) аніме. всі вони є тут, на блозі (див. напр. тут). вони зроблені в різний час, тому на різному рівні. останній — раксефон. (переклади 50%-50% з японської-англійської; тобто там, де я не впевнений, що сказано японською, звертаюсь до англ. варіанту)). (і ще, це титри, щоб подивитися самі шоу, треба скачати їх десь ;-)).
та питання не в тому, що чи як я переклав, істина все-рівно дорожче.
>>як би Ви переклали “Scandalize and let’s heave”?
а можна контекст?
сама по собі фраза звучить якось абсурдно… (ви впевнені, що вона записана правильно?) якщо навскидку там можна почути: “оскандаль і потягли”, “нагримай і потащили” чи, може “зганьби і потащили”, або “виведи з себе і піднімаймо”; якесь “дихання” ще пригадується (“…і дай нам продихнути”?)… не вдається так одразу перекласти :-(. коротше, потрібний контекст, точно сказати не можу. А що, це якась перевірка? ;-)
>>“Опечатка” б убила – як недоречний москалізм
як на мене “опечатка” – не москалізм, а легальне укр. слово. та є “одруківка”, можна було б сказати “помилка”, теж нічого. це смішно, коли у когось фамілія “звучить як помилка!” — а коли вона “звучить як символ”, що тут смішного? мало в природі символічних фамілій?
“Scandalize and let’s heave” – це морська команда, яка перекладається трьома рядками слів, кожне з яких треба перекладати ще трьома рядками слів – “бом-брам-трамсель-штаксель максель трави” і так далі. Іще, з досвіду – як не перекладай, обов’язково щось комусь не сподобається. Один вважає, що “очепятка” нормальне слово, другий – що “фамілія”, третій заявляє: “В украІнском язикє нєт слова “раз”, четвертий вважає, що українці тільки чекають і аж ніяк не можуть ждати, що слова “ясно” не існує, так само “тільки” – груба помилка, бо треба “лише”, що українки не носять туфель і босоніжок, а тільки черевики…
Даруйте, а треба читати ХАШІМОТО Ічіко чи Хасімото Ікіко?
>>“Scandalize and let’s heave” – це морська команда
це цікаво, ніколи не чув :-(. а можна посилання на хоч одне місце онлайн, де ця команда згадується в англ. тексті? (чи хоча б взагалі хоч якесь посилання на оригінал). щось я не можу знайти… (тільки не кажіть, що в інтернеті є не все, я цього не зрозумію ;-)).
>>чіхуахуа – був неправий, питання зняте
>>Даруйте, а треба читати ХАШІМОТО Ічіко чи Хасімото Ікіко?
українізація японської. і не задавайте мені більше таких запитань, якщо не бажаєте щоб я вас люто зненавидів! :-) (бо я скоро буду кусатись…) *ті хто мене знає хіхікають*
Словник Мультілекс 2 дає: chihuahua – чіхуахуа, порода мєлкіх дєкоратівних сабак
А чау-чау – це chow
Щодо уккраїнізації японської – дуже корисне ви написали. Вивчаю.
Про ляпи перекладацькі – ви почитайте Гаррі Поттера, виданого в Абабагаламазі. Довідаєтеся, що High street – це “Висока вулиця” та багато чого іншого… І Негребецький, як мені відомо, нічого не міг удіяти…
Даруйте, не маю часу зазирати частіше
Гаррі Поттера я читав усі книжки, як англійською, так і українською (останню укр. дочитую, недавно придбав) — переклад хороший, як на мене. “хай стріт” не пам”ятаю, але це досить дрібна помилка, для такого існують перевидання з виправленнями. але “м”ясо” перекладено чисто і швидко, і доносить оригінал адекватно.
щодо собак: як я розумію чіхуахуа і чау-чау це одне й те саме, але усталеним словом у нас є все-таки чау-чау (люди просто не розуміють, що таке чіхуахуа (хіба що якісь круті собачники)). те що chihuahua – це чау-чау для мене беззаперечно, я бачив чау-чау і бачив купу фільмів, де саме цих собак називали англ. chihuahua. перекласти це як “чіхуахуа”, звісно, не помилка, але трохи ріже вухо (як на адаптацію ;-) ).
>> Даруйте, не маю часу зазирати частіше
ви можете підписатись на рсс цих коментарів (лівий лінк зверху над коментарями), і тоді відповіді вам будуть надходити самі (до вашого рсс-рідера)
Цікаво, а minus-one зрозумів, що оце дискутував із Негребецьким, автором перекладу Альфа? Льоню, ти упізнаваний!! Особливо у питанні передавання укр.мовою всіляких начос-бурітос-бейгелів.. А стільки ж років минуло… І смішно, коли пишеш “негребецький нічого не міг удіяти…” Але знаючи ситуацію, я тобі вірю. Успіху тобі у роботі.
minus-one, ваші міркування цікаві і розумні. Якщо маєте бажання попрацювати над перекладами фільмів — напишіть мені, будь ласка.
дуже приємно познайомитись, якщо так, його переклади супер.
дякую, я фільми майже не дивлюсь (я на аніме); до того ж, у мене ще і основна робота є, ніколи ще й прекладати (окрім аніме, його я все рівно для друзів перекладаю, тому це не дуже накладно (хоча час жере…)).
Дуже прикро, бо Ваш підхід до перекладу вважаю надзвичайно правильним — готова підписатися під кожним вашим словом про адаптацію. Хоча, зрозуміло, що для більшої дохідливості якісь речі (цього не уникнути) доводиться розтлумачувати–розжовувати для глядача, але ж не перебріхувати! Часто перекладачі, навчені адаптувати, вважають глядача ідіотиком-невігласом і намагаються цей його “інтелектуальний” рівень підтримувати. Уникання ж перекладу і рішучі спроби адаптувати реалії (наприклад, назви страв — тих самих начос, бурітос етс) — приводить до смішного — обізвати паелью рисовою кашею чи пловом, звісно, можна, але я, як поціновувач іспанської кухні, за таке б порвала.. .
Я також виступаю проти всіляких спроб втулити в дубляж америк.фільму пісень на зразок “Несе Галя воду”, згадок про оболонські гаражі і комбайнів Валєр… Не моя концепція. Так, народ від цього преться, але я вважала і вважаю, що такий спосіб адаптаціїї — це найлегший шлях до популярності. Це добре заводить, наприклад, ментів, або публіку, яка дудлить у кіношці водяру з пивом….Значно складніше обійтися без таких штучок і дати гарний, точний переклад, щоб звучало як рідне, але без явних посилань на наше, українське..
Звичка точного перекладу справді дисциплінує перекладача– це дуже
влучно. Респект. А звичка адаптувати — розбещує. Бо нащо тоді, власне, словники? і напружуватись? Сиди і співай собі, як той Боян. Але перекладом тоді це не називайте.
просто існують два підходи в перекладі, я їх називаю “дитячий” (орієнтований на дітей) і “дорослий” (або “адаптація” і “точний“). коли перекладають для дітей, на цільову мову перекладають всі реалії, навіть прізвища (“Торбінс” (з Толкіна)); коли робиться переклад, орієнтований на більш “дорослу” аудиторію, іноземні реалії (назви, прізвища) лишаються, як є (“Беггінс” і т.д.). треба розуміти, що обидва підходи можуть бути дуже точними перекладами (тобто перекладається і там, і там все, нічого не “домислюється” чи “розжовується”; просто в одному випадку — іноземні реалії “адаптуються” (“перекладаються”), а в іншому — ні). погані адаптації (коли починають перекладати не просто невідомі реалії, а взагалі, співати не з тієї опери) — то інша справа. адаптації по своїй “неформальній” природі, дійсно, більш схильні до “поганості”, і поганих адаптацій більше, ніж поганих “точних перекладів” — звідси пішла погана репутація адаптації взагалі.
але взагалі, як на мене, обидва підходи мають право на існування (існують чудові переклади і в тому, і в тому стилі). ще зовсім недавно ці два підходи були дуже чіткими, головне було обрати для себе якийсь один з цих стилів і чітко дотримуватись його до кінця. та зараз все це стає все більш умовним і границя між цими підходами згладжується. це пов”язано з тим, що світ стає все більш космополітичним (і інтернет грає в цьому не останню роль ;-) ), виникають симбіози (взаємопроникнення) культур (от наприклад аніме – приклад такого симбіозу (японської і американської культур)); а англо-американський вплив (“інтернаціоналізацію”) можна знайти просто скрізь.
до англ.-амер. реалій зараз просто нема потреби застосовувати адаптацію (всі знають, хто такий “Ел Гор” чи “Буш” і т.д.). тому в таких умовах адаптація звучить нещиро. з іншого боку, при перекладі з “не-симбіозних” мов (з мов, з якими у нас ще не утворився усталений симбіоз), адаптація чудово працює. плюс зачасту оригінал взагалі не несе якихось крос-культурних алюзій, і легко може бути просто переданий в термінах дії-сюжету (тобто: ну кому яка справа, що головного супермена звуть “джон” чи “іван” — головне, щоб він зло мочив…).
головне, на самому початку обрати “правильний тон”, чітко оцінити рівень взаємопроникнення культур, свою аудиторію іт.д., і дотримуватись обраного стилю до кінця. для мене сама по собі адаптація не проблема — проблема, коли стиль обраний невірно, і тоді все починає звучати фальшиво. а коли переклад просто поганий — він може бути поганим і в тому, і в тому стилі, і це зовсім третя справа.
Олю, тобі відповідаю про адаптацію й полегшення життя перекладача. Ти ж пробувала перекладати – і як воно тобі? Солодко? Легко? Ха!
Кожна нова робота вимагає нового підходу. Свого часу добра була адаптація – і кажи скільки хочеш про ментів, а подобався (і подобається) результат і “високочолим інтелектуалам”. Зараз час минув, змінилася ситуація – змінилися й підходи. Моя концепція – перекладати все, що перекладається. Якщо прізвище героя несе якесь смислове навантаження – треба викручуваватися й передавати той зміст. Щоправда, не так, як росіянці передали прізвище “Лонґботом” з “Гаррі Поттера” – “Долгопупс”. А Луна (Лавґуд) – “Полумна”.
Щодо “оболоноських гаражів” – то окрема історія. На теперішній час я тему адаптації переріс. Вважаю так: що було добре один раз, не можна перетворювати на кліше. Несмак. Ну хіба що в геть одморожених мультах студії “Ніклодеон”. Проте замовники та режисери вважають інакше. Супервайзер Маріуш на дубляжі “Тачок” сказав: ви робите УКРАЇНСЬКИЙ фільм, забудьте, що в нього був американський текст, напишіть свій. Чула б ти польський варіант! Там узагалі все перероблено на лядський лад. І тому деякі речі всупереч моїй позиції переробляли прямо в студії. “Оболонські гаражі” придумав звукорежисер Олег Кульчицький. Комбайна Валєру й Гагаріна – Юра Коваленко. Виявилось, що публіка всі ці хохми й досі хаває – хоч від часу їхньої апробації в “Альфі” минуло 10 чи 11 років. Що вдієш, публіка – дура. І взагалі повна огида була, коли “Валєру” вставив режисер ще й у “Пірати Кар.моря”. Одначе… “дешева популярність” у глядача змушує мене часом замислюватись: може, все ж таки варто іноді вдаватися до цього методу – не забуваючи, звісно, про смак,
Зрештою – чи твоя концепція дала загалові хрестоматійні зразки перекладу комедійного кіна?
І хто ці “перекладачі, навчені адаптувати”? Багато їх? Утомили кількістю?
І ще – “страшно далєкі ви от народа”, поціновувачі іспанської кухні. Ну не знають люди твоєї рисової каші. І “начос” та “бурітос” не знають. Чомусь. Мабуть, тому, що водяра з пивом і кукурудзяними баранцями їм рідніша(скоромовку придумав: попкорну повна попка). А якщо серйозно – інтелектуальний рівень відвідувачів кінотеатрів НАДЗВИЧАЙНО низький. Погуляй по форумах любителів кіна…
І переклади 1 (один) фільм сама – тобі поспілкуємось про мистецтво перекладу. Про смак паельї краще говорити з тим, хто її їв…
я, звичайно, не варвар, і розумію, що існують 2 рівноцінні підходи до справи (як і скрізь); але якщо треба обирати (чого я намагаюсь уникати), то, звісно, я за точний переклад. а коли адаптатори приймають войовничі пози і починають ще свої права качати — це взагалі так бісить… у вас, здається, нема простої культури точного перекладу (ви хоч раз в житті дивились фансаби, коли переклад роблять двомовці-любителі для інших таких любителів? подивіться хоч раз, щоб розуміти хоч, ЩО це таке взагалі… передаються УСІ алюзії, розумієте? так, інколи коряво, незгарбно, по-дитячому, але ВСІ.)
оцей Ваш Маріуш і є головне ЗЛО (типу бандюкович, чорний маклер пекла…). за такі установки йому би **** повідривати…. не дивно, що переклад такий невдалий вийшов (ну нічого собі установочка, не можу заспокоїтися… а прислухатися до чужої культури ви ніколи не пробували?)
еее… ВСІ, власно, що на тб (ну майже). досвід неадаптації можна знайти хіба що в фансабах (аніме чи чогось іншого, байдуже). хоча, от переклад CSI на НТН, здається, точний, неадаптація…
мабуть, томусь, що ніхто їм не розповів про ці сутності, не ;-) . та і взагалі, плювати на народ… народ — це для продюсерів (цільова аудиторія). як людина доросла, я, звісно, за гроші все зроблю, і, якщо примусять і таку “адаптацію” навіть, але свого прізвища під таким перекладом ніколи б не поставив.
зрозумійте, “бурітос” – українське слово (просто рідковживане), і люди швидко зрозуміють, що це таке, варто тільки їм його хоча б озвучити! в амер. оригіналі воно несе іспанський (мексиканський) відтінок. якщо його замінити “укр. аналогом”, воно перестане виконувати цю функцію (нести іноземний відтінок, як в оригіналі). адаптатори звичайно використовують в таких випадках інший аналог, неукраїнський, який зрозумілий українцям, але звучить “іноземно”; але у випадку з бурітос такого аналогу взагалі нема! це унікальна страва. її треба запозичувати з чистою совістю… як це ми зробили з “інтерференцією”, чи “телевізором”… а люди зрозуміють якось…
якщо ви перекладаєте щось — ви стоїте на перехресті двох культур, вам треба передавати цю “двокультурність”, ви не можете передавати все тільки в термінах цільової культури! це ж іноземний твір, НЕукраїнський (ну як цього люди не розуміють… :-( ). І в кінцевому перекладі в ньому має відчуватися
трохи цієї “іноземності”… Вона, звісно, повинна бути зрозумілою глядачу, але не має бути знищена начисто прямолінійним перекладом! Інакше втрачається “двокультурність”. А вона важлива — попит на цей конкретний переклад саме тому і виник, що людей зацікавила чужа, незвична культура, щось нове… Їм цікаві “самураї”, бо це елемент культури, яка їм цікава; якщо ви їх перекладете як “шляхта”, а “буддизм” як “християнство”, то ніякої цікавості їм не залишиться!
от більш приземлений приклад: ви коли-небудь чули про “foreign branding”? це коли в цільовій країні рекламний товар озвучується іноземними словами (і навіть іноземним написанням), бо так сильніше діє на аудиторію, схиляє її до пошуку значення незнайомого слова, а значить “зацікавлює” в товарі? думаєте, це гроші на вітер? та в рекламі люди гроші жмуть сильніше за ваших продюсерів-супервайзерів! бачили реклами типу “релакс, ти в браска?” знаєте, що це досить успішна рекламна кампанія? тобто все не так тупо в житті, типу “народу подобається тільки те, що він вже знає” – а от ніфіга! буває так, що народу подобається незнайоме, воно їх вабить, примушує поворушити мозком (і цей рух мозком їм подобається, він їм лестить…)
іноземні слова “модні” (спитайте у жінок про косметику — багато там адаптованих назв? сильно б виграв “Тімотей”, якби його “Тимофієм” перекласти? “Тимофій корисний для вашого волосся!” уявляю собі… може, ще і Мафусаїл корисний?.. :lol: ). все питання, як зробити, щоб таке запозичене слівце зазвучало “модно” – ЦЕ вже майстерність перекладача (ну і звісно, треба міру знати, не переборщити із запозиченнями, бо люди нове люблять, але в невеликих кількостях ;-) ).
Я си тащу, коли мене повчають, як треба перекладати. Переклад “Тачок” невдалий вийшов? Вперше чую таке звинувачення українською мовою. Досі таке читав (і то дуже нечасто) тільки по-російськи. Ваше право – перекладіть щось краще. Щодо адаптації. Я це слово запустив колись в обіг в Україні – за польським зразком. У них тільки адаптація. НЕМОЖЛИВО і НЕПОТРІБНО перекладати дослівно. “Гей, містере друже, дай-но мені одну зі своїх лап” – отакий вигляд матиме ваш “точний переклад”. “Дай лапу, друже” – це вже адаптація, це пристосування до законів мови, в яку перекладають. І книжковий переклад – то одне, а кіно- й телепереклад має свої закони. Іноді можна вжити незнайоме слово, коли зоровий ряд його пояснює, а іноді й не можна, коли незнайоме слово хоч на мить може відвернути увагу реципієнта від думки, яку до нього потрібно донести. В одному перекладеному мною фільмі режисер замінив слово “педераст” на “дуполов”. Бачили б (чули) ви реакцію залу – бурмотіння, шелест. Ніхто не зрозумів. І жарт, який був у оригіналі, просто пропав. Це при тім, що присутні були журналісти, оглядачі різні тощо – тобто люди, не обділені інтелектом.
Іще раз повторю – щоб когось повчати, треба мати для того підстави. Мені не здалося, що ви їх маєте. Даруйте. Між іншим, у “Альфі” були справжні мої проколи, й чимало. Ви їх чомусь не помітили, а звернули увагу на зроблене навмисне. І ще між іншим – загалом “Альф” був перекладений досить точно, тих невеликих вставок українських реалій (“замаскованих” під американські) доволі мало, тож нічого звинувачувати мене у невмінні перекладати. Навчіться і ви хоч так – тоді поговоримо. Бажаю успіхів.
то, бачу, ви і справді не розумієте, що таке точний переклад. (схоже, що ви вважаєте, що це дослівний переклад… ох… різниця між Торбінсом і Беггінсом вами лишилася незрозуміла… (як і повна рівноправність і “правильність” обидвох стилів перекладу)). ніхто же не каже про дослівний переклад, ні. просто бурітос має бути бурітос, от і все. ніяк інакше. бо це унікальна сутність, і її не адаптуєш.
вся ваша біда (як адаптатора), що ви намагаєтесь адаптувати під себе чужу культуру, замість того, щоб дослухатися до неї і просто дати їй висловитися українською. в процесі “адаптації” чужої культури ви губите цю чужу культуру! зрозумійте це… ви її не передаєте, не доносите, не діставляєте (deliver). коли ви міняєте “плов” на “кашу” втрачається дещо суттєве, розумієте? певна культурна особливість.
взагалі, розуміння того, що не всьому в світі є “український аналог”, а існують унікальні речі в різних культурах — це певний якісний рівень перекладача (а нерозрізнення сутностей і вважання, що все однакове (всі ми люди – дві руки, дві ноги…) — це класична ознака варварства (усі негри на одне лице…) а негри ніфіга не на одне лице, вони різні…).
щодо альфа — у мене не вийшло його дивитися далі, подивився пару серій. що кинулось у вуха, відмітив. далі просто не дивився, не той часовий слот (робота).
і ваші постійні закиди щодо досвіду перекладу на мені не працюють! це якраз не до мене… я маю достатній досвід любительського (тобто справжнього, не за бабки і для супервайзера…) перекладу (і з різних мов), щоб судити як перекладати правильно, а як – ні. і мої переклади більш-менш точні і правильні ( в усякому разі у мене є політична воля, щоб вони були такими, і вони точно кращі за будь-яку адаптацію).
ваша проблема – відсутність культури фансабу. таке враження, що ви ніколи не дивилися кіна із титрами. а це ж зовсім інший стиль перекладу, ціла інша культура. тому ви не можєте судити про ці речі, оскількі просто не бачите предмету суперечки. мені ж навпаки, навіть дивно чути про ці застарілі підходи до перекладу, якими ви оперуєте. я вже років 5 дивлюсь аніме-кіно ТІЛЬКИ з субтитрами. я ВЗАГАЛІ не дивлюсь дубляж (на який орієнтована адаптація), розумієте? і в аніме-громаді це навіть єресь якась – дивитись дубляж чи адаптацію. та вас засміють просто навіть за такий намір! а ви ніби в іншому світі, для вас дубляж – нормальна річ, а сабів ви, здається, ніколи в очі не бачили (і не розумієте різниці між ними і стилями перекладу в них). у цьому вся проблема.
тому підіть спочатку, надивіться фансабів, тоді ми будемо на рівних; а потім говоріть…
Шановний, не треба ставитися до незнайомих людей з таких зверхніх позицій – “не розумієте”, “не можете”, “не бачите”, “ваша біда”, “проблема”. Усе, що мені потрібно, я розумію. І ніякої біди в мене немає. Ваш недолугий термін “адаптатор” я до себе не притуляю. Я перекладач і водночас – автор синхронного тексту. Ви можете перекладати свої аніме, скільки влізе й наповнюватися характерним для замкнутих спільнот сектантського типу відчуттям власної вищості та обраності, одначе дубляж – значно вагоміший внесок в українську культуру. І цілком нормальна річ для мене і для українського глядача. Так, я в іншому світі, але мій світ зна-а-ачно ширший, яскравіший і переспективніший за ваш. У сенсі не тільки творчих перспектив, а й перспективи, як закону живопису. Спустіться з небес, ви не оригінальні. Невизнаних і “самодостатніх” геніїв я бачив свого часу доволі у підвальних театральних гуртках та ЖЕКівських рок-гуртах. Вони так само плювали в бік театру ім.Франка та “Пінк Флойд”. Однак театр Франка стоїть і досі, “Пінк Флойд” слухають і досі, а “генії” гай-гай… Загули… Ото спробуйте для противаги попрацювати вміло, якісно й добросовісно за бабки і для супервайзера – поки Чернілевська кличе. Може, трохи облетить пух самозакоханості й снобізму. Життя показує, що реальна праця, а не віртуальні тусовки “геніїв” по закутках Інтернету – найкраща перевірка таланту й творчої спроможності.
ну от, почалося… аргументація типу “поперекладай спочатку сам…” не спрацювала, задіємо важку артилерію “внесків в українську культуру”… збираються smug-хмари… (привіт любителям south park ;-) ) от тільки мені плювати як на внески, так і на культуру; я коли перекладаю, просто намагаюсь передати оригінал, він керує мною, а не якісь бундючні думки про мої внески кудись. оригінал – це ж об”єктивно; спробуйте дотримуватись його, і все буде в порядку, він не дозволить Вам збитися.
просто не знаю, як це пояснити… це як фальшива нота в музиці – якщо ви граєте чийсь твір, то маєте дотримуватися тексту. і коли Ви берете фальшиву ноту, не проходить аргументація типу: а я так і хотів зіграти! може, Ви так і хотіли, але в оригіналі цього нема, і нота так і лишається фальшивою, безвідносно до Ваших хотінь!
по суті питання я АБСОЛЮТНО ПРАВИЙ. все, що я сказав, чиста істина, все-рівно, розумієте Ви її чи ні, приємна Вам критика, чи “піди поперекладай” (чи “внесок в культуру”).
і не треба плутати кількість з якістю. від того, що Голівуд штампує тонни лайна, повірте, ЗОВСІМ нічого не міняється. хай буде 1000 фігових фільмів, 1 000 000, гугол, скільки завгодно; все що ви досягнете цим — тільки виробите імунітет у нормального глядача… цінності в тому чистий нуль.
я розумію, — пост-комуністичним людям важко збагнути, що кількість мало що означає; вам здається, ніби популярність, базована на фінансових механізмах Голівуда і розтиражована телебаченням, щось значить (ну не може бути, щоб все це намарно!) — а воно таки намарно… 0. нуль. ніщо. “внеску” нема. хороших речей взагалі мало, і Ви про них, скоріше за все, навіть не здогадуєтесь (і проживете життя, і навіть не зустрінете (а зустрінете — не впізнаєте)).
ви з вашою мас-культурою варитесь у власному соку, самі продукуєте лайно, і самі ж його споживаєте; і цей “круговорот лайна в природі” називаєте “культурою” і мружитесь від задоволення, що зробили в нього “внесок”. ви просто гоните сірий вал, воно вас годує, і вам здається, що воно має цінність і для інших; а це помилка! таку саму цінність для інших має з”їдений Вами сьогодні обід. Голівуд усіх вас годує — добре! Він має цю цінність для вас. А для інших — яка з того радість?
ви забули, що таке справжні хороші речі, не виміряні кількістю глядачів чи проданих екземплярів (або ніколи не знали, не знайшлося “замкненої спільноти сектантського типу”, щоб познайомити…); ви як діти, яких гіпнотизує все велике, вийшли у великий світ, побачили масштаби… і вирішили, що масштаб — це і є головне! а ваше лайно — воно навіть і не отрута, просто нуль. майже ніщо. має винятково соціологічне значення (“у 2007 році стільки-то глядачів подивилось фільм “Тачки””), більше нічого.
зрозумійте: від того, що щось “слухають”, чи щось “стоїть і досі” цінності речам не додається! а те, що щось зникло, і його вже нема, і воно “загуло” — теж нічого не міняє! Ви теж не безсмертний, і театр Франка загудить врешті-решт, і “Пінк Флойд” ніхто і не згадає… це НЕ ГОЛОВНЕ. головне, ЯКИМ воно було. і нонкомформізм — гарна ознака, що воно було хорошим (хоч це теж тільки другорядна ознака). а продажність і “реальна праця” — гарні ознаки, що воно погане (хоч теж, тільки другорядні (бувають і винятки)).
а маленькі ком”юніті відчувають радість від хороших речей, і діляться нею між собою. і вони такі замкнені, тому що це їхній спосіб боротьби з мильною бульбашкою вашої “культури”, це спосіб їхньої опірності. і вони завжди будуть “маленькими”, і завжди будуть “замкненими”, така їхня сутність, таким чином хороше існує (не як кількість і приголомшливість). а ваш “масштаб” — то вже розпад і зникнення, шлях у смерть, другий етап, комерційна експлуатація, намагання спожити померле (і в цьому ваша функція, ви стерв”ятники…); все що в ньому є хорошого — від тих маленьких ком”юніті, що були на початку; але воно вже зникає, така природа речей; зате воно вже не замкнене, лежить все назовні — душі вже нема, зате ще є м”ясо, — велике, і помітне таким як ви (не здатним розгледіти тонке і маленьке) — тому вам здається, ось вона, цінність… :evil:
Шановний,
я міг би написати вам розлогу відповідь, однак боюся, що вийде не відповідь, а “метатеорія українського мудакознавства”. Ну чому серед українців, здавалось би, освічених, кантюперно грамотних, творчих, кількість мудаків зашкалює? Їй-Бо, легше будь-яку справу звершити з жидом чи кацапом, які принаймні до кожного рутинного процесу не висувають свох концепцій світобачення та розвитку культури, ніж з українцем. Ви мене геть не знаєте, не знаєте моїх поглядів на життя та на культуру, не знаєте моїх перекладів. І тому вигадали собі якогось міфічного зашкарублого конформіста-ворога України з гамбурґером у жмені й роздовбуєте. Повірте, “лучшє всєх наших крітікоф знаєм ми собствєнниє нєдастаткі” (Л.Брєжнєв). Я добре знаю й розумію, що роблю й навіщо, але ще раз вам пояснювати? Див. про “метатеорію”.
І, між іншим, не “все рівно”, а “все одно”, “байдуже”, “однаково”.
я не викладаю ніяких своїх концепцій — просто хотілося натякнути Вам на реальний розклад… може, знати будете. а то такі як Ви воняють скрізь, типу “що ж ви нам ніколи нічого не скажете?”, “нам цікаво, як там воно насправді, та ви ж мовчите!” і т.і. але причини, чому ми з вами всерйоз не говоримо, див. вище (про замкнутість громад сектанського типу). але інколи я не мовчу, люди іншої інтелектуальної організації повинні раз від разу дізнаватися про факт існування в природі справжнього, іншого, а то вони вважають, що раз воно мовчить — то його нема (класична їхня логіка…) і втрачають віру в життя.
я нічого не вигадую, я таких, як Ви, як облуплених знаю, ви на поверхні зі всіма своїми думками і задніми думками… ви нічогісінько не знаєте про культуру, ніколи із нею не зустрічалися, і не робите зусиль для цього (бо воно вам не потрібно). зате ви постійно робите “внески” (і мружитесь від задоволення). а коли вас хто похвалить, вас переповнює віра, що все це насправді. все своє життя ви “робите справи”, головне для вас “результат”, це наповнює ваше життя смислом. пік ваших бажань — “лишитися в пам”яті нащадків”; це вам здається цінністю.
і даремно Ви вважаєте, що неможливо узнати людину з розмови — можливо! пару культурних паролів і Ви або там, або тут. Парочку “театрів Франка”, “Пінк Флойдів”, “жидів-кацапів”, трохи заздрощів-ревнощів до інших перекладачів (Гаррі Поттера), і все приблизно зрозуміло.
а коли вам нічого сказати по суті, ви починаєте повчати. та мені все-рівно… по барабану. посрати.
Давно я не заглядала в інтернет. І ось приготувалася насолодитися інтелігентною дискусією двох розумних людей, а тут таке…. Фе, панове, сором.
Льоню, не впадай в істерику, ти — хороший перекладач, і ніхто з цим не сперечається. Інша річ, що критики ти не сприймаєш узагалі, і на все у тебе одна відповідь — а сама переклади. Та робота в мене інакша, редакторська, так званий секонд опіньєн: мовна правка + думка людини, яка непогано (віриш?) орієнтується в англійській мові, і відчуває, коли сказано недобре чи неточно… А фільми я перекладала, і не один, однак редакторська робота мені ближча, а найбільше мені тепер подобається записувати фільми як режисер — водночас можна і з акторами гарненько попрацювати, і переклад підкоригувати. Тож кожному своє.